Аналіз фінансового забезпечення закладів загальної середньої освіти в умовах реорганізації

Лукашенко Л.В. 

Освіта – найвеличніше з усіх земних благ,

але тільки тоді, коли вона найвищої якості.

Інакше вона абсолютно даремна.

Редьярд Кіплінг

 

На сучасному етапі системних суспільних змін і реформування загальної середньої освіти, значна увага вчених, науковців і фахівців-практиків приділяється питанням оптимального фінансового забезпечення освіти, адже, інвестиції в освіту – це інвестиції в людський і соціальний капітал, в майбутнє нашої країни. За умови раціонального управління, та при належному врядуванні фінансові інвестиції в освіту сприятимуть економічному зростанню та соціальному розвитку України, забезпечуватимуть соціально-економічне зростання та підвищуватимуть добробут українців та конкурентоспроможність нашої країни.                                                                                  

Постановка проблеми. Однією з основних проблем освітньої галузі є недосконалість системи фінансування, яка обумовлена наявністю об'єктивних та суб'єктивних чинників: відсутність концепції продуманих науково обґрунтованих реформ, неузгодженість дій на рівні державного управління навчальними закладами, непослідовна політика, економічна криза, військові дії на сході та ін.. Низький соціальний статус та рівень оплати праці деморалізує педагогів. Учитель не має справжньої мотивації до особистісного та професійного зростання.

Через хронічне недофінансування сектору загальної середньої освіти, не всі здобувачі освіти мають доступ до якісної освіти, гарантований державою, особливо в сільській місцевості, де один учитель викладає декілька предметів. Школа відтворює бідність: діти з незаможних родин мають гірші шанси здобути якісну освіту і піднятися соціальною драбиною, саме тому виникла нагальна потреба реформи загальної середньої освіти.

Актуальність теми дослідження. Фінансування системи загальної середньої освіти набуло перспективного характеру в умовах євроінтеграції та світових викликів глобалізації. Актуальність даної теми полягає у необхідності дослідження стану фінансування закладів загальної середньої освіти в умовах реорганізації.

Різні фундаментальні аспекти реалізації фінансової політики в галузі освіти стали предметом активних дискусій, обговорення та системних досліджень учених та практиків, Дж. Беккера, К. Вейна, Р. Дейва, В. Драсковіца, А. Корреа, П. Ленграна, Р. Масгрейва, Р. Нева, М. Палаціуса, Т. Зорана та ін.

Окремим аспектам зазначеної проблематики присвячені праці вітчизняних науковців, зокрема Т. Боголіб, В. Бурової, В. Власюка, О. Григорської, О. Грішнової, О. Длугопольського, Л. Калініної, І. Каленюк, Л. Козарезенко, В. Малишко, Г. Матвєєвої, В. Мелешко, І.Осадчого, О. Локшиної, Ю. Петрушенка, І. Радіонової, В. Сацика, В. Тропіної, В. Усик, Ю.  Харчук, Г. Чекаловської, Л. Шалаєвої, М. Шевцова, Л. Шевченко, А. Шевчука та ін.

Мета статті полягає в дослідженні особливостей фінансування закладів загальної середньої освіти в умовах реорганізації та визначенні шляхів економічного стимулювання їхньої діяльності на основі принципу «гроші ходять за дитиною».

Завданням статті є аналіз динаміки фінансування закладів загальної середньої освіти в Україні за останні роки, та порівняння стартових економічних умов на початку здійснення реформи в Україні та Польщі; обґрунтувати ефективні підходи до державного фінансування освіти використовуючи позитивний досвід Польщі.

На жаль дуже мало аналітичних досліджень, присвячених реорганізації загальної середньої освіти та аспектам її фінансування, оскільки реформа розпочалась порівняно недавно, тому дана тема наразі є надзвичайно актуальною.

Розпорядженням кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 року № 988 «Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова Українська школа» на період до 2029 року», було окреслено, що основною проблемою, яка спонукала до проведення реорганізації загальної середньої освіти стало суттєве погіршення якості загальної середньої освіти протягом 1992-2016 років. Наслідком цього є ряд факторів, основними з яких є: зменшення обсягів фінансування; зниження рівня оплати праці вчителя; незадовільне матеріально-технічне забезпечення шкіл; бюрократизація системи управління освітою; застарілі зміст освіти та методики викладання [9].

Аналізуючи ринок праці, можна з впевненістю стверджувати, що найбільш успішними є фахівці, які вміють працювати в команді, критично мислити, навчатися впродовж життя та постійно вдосконалювати свої професійні навички, ставити цілі та досягати їх, спілкуватися в багатокультурному середовищі та володіти вміннями знаходити потрібну інформацію. У світі не існує людини, яка б змогла впевнено сказати: «Я знаю все!», адже навіть в самій вузькій галузі неможливо знати все, тому, що світ постійно змінюється внаслідок науково-технічного прогресу, вдосконалення технологій, та ін. Тому, починаючи з молодшого шкільного віку, задачею для викладача загальної середньої школи є не просто передати знання здобувачам освіти, а навчити їх мислити, аналізувати, обирати із величезного обсягу інформації найнеобхіднішу та застосовувати здобуті знання на практиці. На жаль сучасна Українська школа не надає необхідних навиків, тому виникла потреба в реорганізації загальної середньої освіти.

Розвинуті країни Європи, США, Канада, Японія вже пройшли шлях реформування освіти і тепер успішно застосовують концепції індивідуальних освітніх програм, замість традиційних уроків – усестороннє дослідження тем, набуття навичок критичного та креативного мислення, отримання знань упродовж всього життя в будь-якому місці, у будь-який час, у будь-якій формі.

Україна тільки стає на цей шлях, а реформа середньої освіти – реформа, орієнтована підготовку випускника школи всебічно розвиненого, здатного до критичного мислення, цілісну особистість, патріота з активною позицією, інноватора, здатного змінювати навколишній світ та вчитися впродовж життя.

Ідеологією реформи стала концепція «Нової української школи», в основу якої покладені: «Концепція розвитку освіти України на період 2015–2025 років», підготовлена Стратегічною дорадчою групою «Освіта» в рамках спільного проєкту Міжнародного фонду «Відродження» та БФ «Інститут розвитку освіти», а також «Концепція середньої загальноосвітньої школи України» Національної академії педагогічних наук України, «Візія нової української школи», підготовлена спільнотою відповідального вчительства EDCampUkraine. Розробники оновленої програми орієнтувались на європейські рекомендації, затверджені Європарламентом і Радою ЄС.

Зокрема, у Рекомендаціях Європарламенту та Ради ЄС визначено вісім основних компетентностей, які мають бути сформовані через освіту, необхідні кожній людині для особистого становлення й розвитку, активного громадянства, соціального включення та зайнятості: спілкування рідною мовою (усне та письмове); спілкування іноземними мовами; математичні компетентності та базові компетентності з природничих наук та технологій; цифрові компетентності; здатність навчатися; соціальні та громадянські компетентності; ініціативність і підприємницькі навички; загальнокультурна грамотність та здатність до самовираження [10].

Аналізуючи успішний досвід реформ адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування розвинутих країн, українські реформатори в більшості погодились, що найбільш наближеним до українських реалій можна вважати досвід сусідньої Польщі, а стартові умови проведення реформ в Україні та Польщі не мають значних відмінностей.

Стартові економічні умови на початку здійснення реформи в Україні і Польщі відображені в таблиці 1.

Таблиця 1

Польща		Україна
Зростання ВВП
1989	3.8 %		2013	0.0 %
1990	-7.2 %		2014	-6.6 %
1991	-7.0 %		2015	-9.8%
1997	7.1 %		2016	2.4%
1998	5.0 %		2017	2.5%
1999	4,5 %		2018	3.3%
			2019	3.2%
			2020	-3.8%
Інфляція
1989	251.1%		2013	-0.5%
1990	585.8%		2014	12.5%
1991	70.3%		2015	49.3%
1997	14.9%		2016	12.4%
1998	11.8%		2017	13.7%
1999	7.3%		2018	9.8%
			2019	4.1%
			2020	05.0%
Розмір державного боргу у відсотках до ВВП
1989	0.0%		2013	40.3%
1990	0.0%		2014	70.3%
1991	0.0%		2015	94.9%
1997	42.9%		2016	81.0%
1998	38.9%		2017	71.8%
1999	39.6%		2018	60.9%
			2019	50.3%
			2020	57.6%
ВВП на душу населення
1989	1770		2013	4030.3
1990	1626		2014	3014.6
1991	2102		2015	2115.4
1997	4059		2016	2185.9
1998	4444		2017	2641.4
1999	4336		2018	3095.1
			2019	3707
			2020	3425

Проаналізувавши дані таблиці, можна переконатись, що перший етап реформи децентралізації у Польщі проходив у таких же складних економічних умовах, як і в Україні (падіння ВВП, інфляція). Відмінність лише в тому, що перший етап реформи у Польщі проходив в умовах відсутності боргового тиску на бюджет країни, а другий етап реформ (1998 – 1999 роки) відбувався вже в умовах економічного зростання.

Після першого чотирирічного етапу реформ, Польща посіла третє місце після Фінляндії та Сінгапуру за рівнем наукової грамотності серед п'ятнадцятирічних школярів, випереджаючи англійців та американців. Саме тому, українські реформатори, продумуючи концепцію реформ, орієнтувались на успішні, інноваційні моделі зі світового досвіду, зокрема сучасної польської інноваційної освітньої системи.

Проте, зміст освіти надзвичайно специфічний для кожної країни. Не можна брати як кальку досвід Польщі, Фінляндії, Сінгапуру чи будь-який інший, потрібно вибудовувати свою концепцію, враховуючи потреби ринку праці, економічний розвиток країни, менталітет, як писав М. Горький «Вчіться у всіх, не наслідуйте нікому».

Сьогоднішня реальність вимагає від людини неперервного вдосконалення професійних навиків. Тому, щоб освіта в Україні була не просто на високому рівні, а й стала цікавою для здобувачів освіти, необхідно вибудовувати таку систему освіти, яка дасть змогу підготувати висококваліфікованого, творчого, ініціативного спеціаліста; людину, здатну критично мислити, застосовувати здобуті знання на практиці, розв'язувати проблеми, приймати рішення, оцінювати ризики, конструктивно керувати емоціями, співпрацювати в команді.

Ключовим вектором реформи загальної середньої школи стало впорядкування фінансування освітньої сфери, адже однією з основних умов забезпечення якісної освіти є належне фінансування. На сьогодні джерелом фінансового забезпечення сфери освіти є державне асигнування за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів та інших джерел фінансування не заборонених законодавством.

На рис. 1. представлено динаміку обсягів видатків зведеного бюджету України на освіту за період з 2014 по 2019 роки за звітами Державної казначейської служби України.

 

Рис. 1. Видатки зведеного бюджету України на освіту у 2014 – 2019 рр.

Проаналізувавши рисунок, бачимо, що упродовж 2014 – 2016 рр. співвідношення видатків зведеного бюджету України на освіту до ВВП скоротилися з 6,3% до 5,4%, а починаючи з 2017р. ситуація покращувалась і впродовж 2017 – 2019 видатки на освіту значно збільшились.

Незважаючи значне фінансування оборонної сфери спричинене військовими діями, держава знаходить можливості фінансувати освіту, втім відсоток видатків зведеного бюджету на освіту до ВВП нажаль поки що не досягнув 7%, як це закріплено у статті 78 Закону України «Про освіту».

У 2019 р. видатки на освіту склали 239 437 млн грн (6,0 % ВВП, або 17,4 % загального обсягу видатків зведеного бюджету України). Для порівняння: у 2018 р. ця сума складала 210 679 млн грн (5,9 % ВВП, або 16,8 % загального обсягу видатків зведеного бюджету України). Тобто навіть в кризових умовах уряд України забезпечив фінансову підтримку освітньої галузі на рівні, необхідному для продовження її реформування.

У 2020 р. на потреби освіти було передбачено бюджетне фінансування у розмірі 267 404,6 млн грн, що на 27 967,7 млн грн (10,5 %) більше, ніж у 2019 р.

Загалом, на освіту було заплановано 16,6 % загальних видатків зведеного бюджету України. З цієї суми 229 244,8 млн грн (85,7 %), передбачалося профінансувати за рахунок коштів загального фонду, а 38159,8 млн. грн.. (14,3%) за рахунок коштів спеціального фонду.

За розрахунками, співвідношення обсягу видатків на освіту зведеного бюджету України до ВВП у 2020 році також не досягло показника 7%.

Стосовно розподілу за джерелами фінансування, то 49 % коштів було виділено за рахунок коштів місцевих бюджетів, 21 % – за рахунок коштів державного бюджету і 30 % склали кошти міжбюджетного трансферту на освітню субвенцію (див. рис. 2.).

 

Рис. 2. Розподіл фінансування видатків на освіту за джерелами у 2020 р., %

Однак, у зв’язку із необхідністю вивільнення фінансового ресурсу для Фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету разом із Міністерством фінансів України було розроблено проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» № 3279-д від 11.04.2020 року. Цим законопроєктом пропонувались зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що впливали на фінансову спроможність органів місцевого самоврядування та, зокрема, на розвиток освіти.

13 квітня 2020 року, проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» (№ 3279-д від 11.04.2020 року) був прийнятий 252 голосами народних депутатів України.

Завдяки прийнятому закону, скоротились видатки Міністерства освіти і науки із 131,6 млрд грн до 126,6 млрд грн.

15 грудня 2020 року Верховна Рада ухвалила в цілому Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», в якому Міністерству освіти і науки України передбачені видатки обсягом 139,5 млрд. грн., що на 26,6 млрд. грн.. більше, ніж у 2020 році. В основному це кошти на збільшення заробітної плати, яка збільшилась з 1 січня 2021 року на 20% та планується чергове збільшення з 1 грудня 2021 року на 8,4%.

Із зазначеної суми загальнодержавні видатки (субвенції) становлять 103,7 млрд. грн.., що на 20,1 млрд. грн.. більше, ніж у 2020році. Субвенція на забезпечення загальної середньої освіти «Нова Українська школа» у 2021 році становитиме 1,42 млрд. грн.. (0,4 млрд. грн. – підвищення кваліфікації педпрацівників 1,02 млрд. грн.. – закупівля засобів навчання та обладнання); субвенція на реалізацію програми «Спроможна школа для кращих результатів» - 1,0 млрд. грн..[11].

Також передбачено нову субвенцію обсягом 1.0 млрд. грн.. на заходи, спрямовані на боротьбу з гострою респіраторною хворобою COVID-19 та її наслідками під час навчального процесу в закладах загальної середньої освіти [11].

Висновки. Фінансування освіти є важливим питанням на порядку денному будь-якої країни, особливо в умовах бюджетного дефіциту, проте, враховуючи стратегічне значення освіти в Україні, на нашу думку, необхідно збільшувати витрати з боку держави на підтримку освітньої галузі, зокрема загальної середньої освіти, яка знаходиться в стані реформування. Останнім часом все частіше виникають дискусії щодо ефективності фінансового механізму в сфері освіти, визначення сильних і слабких сторін національних систем фінансування в різних країнах світу, в тому числі і в Україні.

Аналізуючи статистичні дані щодо фінансування сфери освіти в Україні, можна зробити висновки, що незважаючи на складність соціально-економічної ситуації та тривалого збройного конфлікту на Донбасі, відбувається поступове збільшення витрат на освіту, що складало близько 6% ВВП.

Результати дослідження засвідчують конструктивність та доцільність реформи децентралізації. Вивчення стану фінансового забезпечення освіти доводить, що покращення матеріально-технічної бази, достойна оплата праці педагогів дають змогу поставити здобувача освіти у центр уваги та створити умови для його гармонійного розвитку, а це є фундаментом для створення конкурентоспроможного людського капіталу національної економічної система держави.

 

Список використаних джерел

 

1. Аналітичний центр CEDOS [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www. cedos.org.ua/

2. Беззуб І.. «Реформа середньої освіти в Україні» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/

3. Боголіб Т. Фінансове забезпечення освітньої галузі України: існуючі проблеми та перспективи їх вирішення / Т. Боголіб // Економіст. – 2015. – № 8. – С. 1–6.

4. Виконання Державного бюджету / Державна казначейська служба України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.treasury.gov.ua/main/uk/doccatalog/ list?currDir=146477

5. Гербст М., Герчиньский Я. Децентралізація освіти у Польщі: досвід 25 років. – Варшава: Інститут освітніх досліджень, 2015. – 23 с. Гриневич Л. Тенденції децентралізації управління базовою освітою в сучасній Польщі : Дисертація на здобуття наукового ступеня канд. пед. наук. – Львів, 2004.

6. Державна служба статистики [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/

7. Інформаційно аналітичний збірник «Освіта в Україні: виклики та перспективи» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://mon.gov.ua/

8. Конституція України: офіц. текст. Київ: КМ, 2013. 96 с.

9. Концепція реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова Українська школа» на період до 2029 року. Офіц.. текст. Київ: КМ, 2016.

10. Міністерство освіти і науки України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://mon.gov.ua/

11. Міністерство фінансів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minfin.gov.ua/

12. Національні рахунки освіти України у 2020 році : Статистичний збірник [Електронний ресурс] / Державна служба статистики України. – Режим доступу : http://www.ukrstat. gov.ua/druk/publicat/kat_u/publosvita_u.htm

13. Про загальну середню освіту : Закон України від 13.05.1999 № 651-XIV : за станом на 10.04.14 / Верховна Рада України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/651-14.

14. Статистичні дані України. Розділ “Освіта” [Електронний ресурс] / Державна служба статистики України. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/ publosvita_u.htm.

15. Статистичні дані. Розділ “Видатки” [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// cost.ua/budget/expenditure/